Легалізація праці громадян В’єтнаму

     Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 42 Закону України від 5 липня 2014 р. № 5067-VI "Про зайнятість населення", особи, які постійно проживають в Україні (тобто, мають посвідку на тимчасове проживання), отримання дозволу на застосування праці іноземців не потребують.

     Усі інші іноземці та особи без громадянства для роботи в Україні мають отримати дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, видача якого регулюється Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2013 р. № 437.

     Відповідно до цього порядку, рішення про використання праці іноземця приймається територіальними центрами зайнятості за результатами розгляду у строк до 15 календарних днів з дня одержання державною установою відповідних заяви і пакету документів. Результат розгляду оформлюється наказом та розміщується на його офіційному веб-сайті.

     Строк дії дозволу на використання праці іноземця – до одного року. Якщо особа належить до категорії "внутрішньокорпоративні цесіонарії", строк дозволу може складати до трьох років.

     Для продовження строку дії дозволу роботодавець надає центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії діючого дозволу заяву встановленого зразка, фото та довідку МВС про несудимість. Інші документи, визначені переліком для отримання дозволу (наводиться нижче), подаються у разі внесення до них будь-яких змін.

     За розгляд заяви щодо оформлення (продовження строку дії) дозволу на використання праці іноземних громадян з роботодавця стягується плата до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат (зараз це – 4872 грн.). Дозвіл видається протягом 10 робочих днів від моменту зарахування коштів на рахунок цього фонду.

     Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомляє територіальний орган зайнятості відповідно про дату початку і припинення роботи.

 

ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ
для отримання дозволу на застосування праці іноземців
чи осіб без громадянства, що визначає п. 6 Порядку

1. Заява роботодавця встановленого зразка;
2. Копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця чи особи без громадянства;
3. Копії сторінок паспортного документа іноземця чи особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом українською мовою, засвідченим в установленому законодавством порядку;
4. Дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 см;
5. Документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про те, що особа не хвора на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інші інфекційні захворювання, перелік яких визначено МОЗ;
6. Довідка, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця про те, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця чи особи без громадянства, відповідно до законодавства не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці. У разі наявності в роботодавця режимно-секретного органу зазначена довідка подається також за підписом керівника такого органу;
7. Довідка МВС про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження;
8. Довідка уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають за межами України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження.

     Принагідно треба мати на увазі, що крім зазначеного вище переліку пунктом 2 статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, ратифікованої Законом України від 4 лютого 1998 р. № 79/98-ВР, на громадян В’єтнаму покладається обов’язок щодо наявності довідки про стан їх здоров’я відповідно до вимог, які висуваються в Україні.

 

     Примітка. Документи пунктів 2, 5 та 8 повинні бути перекладені на українську мову, засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.

     У пакеті документів нумерується кожний аркуш (від руки), першою – заява роботодавця. Документи для реєстрації і розгляду надаються скріпленими біндером або скріпкою, без використання файлів або будь-якого іншого скріплення, що може пошкодити прошивку.

     Обґрунтування доцільності використання праці іноземця складається роботодавцем у довільній формі. Зазначаються ділові якості іноземця, досвід роботи, кваліфікація та обґрунтовується необхідність використання його праці, а також можливість створення необхідних умов перебування (проживання) та діяльності.

 

Особливості засвідчення копій документів

     Усі видані іноземною державою та складені іноземною мовою документи повинні бути перекладені на українську мову, засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані МЗС України. Виключенням є випадки, коли міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не передбачено інше.

     Існує низка кран-учасниць Гаазької конвенції 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Документи таких країн вимагають лише апостилізації (спрощена форма легалізації).

     З деякими країнами Україна уклала дво- та багатосторонні договори, що скасовують вимогу легалізації офіційних документів, відповідно до положень яких легалізація та проставлення апостиля на документах не вимагається, а достатньо нотаріального засвідчення.

     Копії документів, складені компетентними органами на території України або безпосередньо на підприємстві (установі, організації) можуть бути засвідчені ними, або нотаріально (відповідно до Закону України "Про нотаріат" і Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. № 55).